За статистикою, близько 50% чоловіків від 40 до 70 років мають еректильну дисфункцію різного ступеня тяжкості. Понад чверть у віці 18-59 років скаржиться на порушення еякуляції.
Як часто зустрічаються, хоча вони і незліченні, але також часто зустрічаються випадки зниження лібідо. Більше того, на практиці, ці порушення часто поєднуються. В цих поєднаннях вони можуть посилюватись і маскувати один одногою. Ускладнювати оцінку загального стану статевої функції пацієнта. Психологічні розлади, зазвичай, пов’язані зі статевою дисфункцією, що ускладнює постановку діагнозу та призначення правильного лікування. У той же час, все більше людей віддають перевагу повноцінним сексуальним відносинам до старості. Внаслідок чого лікарі змушені шукати нові ефективні підходи до корекції супутніх симптомів сексуальної дисфункції.
Останні досягнення фармакології були відзначені введенням інгібіторів фосфодіестерази типу 5 (PDE-5). Призначених для лікування еректильної дисфункції, здатних повернути активне статеве життя до чоловічої аудиторії.
Що стосується передчасної еякуляції (ПЕ), то такого прориву в розробці терапевтичних засобів поки що немає. Однак у 1990 році була виявлена здатність деяких психотропних препаратів затримувати еякуляцію, що дає підстави для деякого оптимізму.
Йдеться про групу препаратів, спочатку розроблених для корекції психологічних порушень: трициклічні антидепресанти (ТКА) та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС).
Згідно з медичною літературою серед ТКА, для корекції передчасної еякуляції кломіпрамін застосовується частіше. Здатність СРЗІ гальмувати еякуляцію підтримується лише трьома препаратами — флуоксетином, пароксетином та сертраліном. Доведено, що інгібіторний ефект на еякуляцію при ТСА виражений значно сильніше, ніж у СИОЗС. В наслідок чого висока частота та характер побічних ефектів трициклічних антидепресантів, особливо відзначених декількома дослідниками, обмежує їх використання для цієї мети.
Механізм інгібіторної дії СРЗІ на еякуляцію встановлений в дослідженнях на тваринах, в яких була визначена частина мозку, яка бере участь у розвитку еякуляторного рефлексу. Зокрема, виявилося, що в мозку є центри, стимулюючі та гальмують еякуляцію. Стимулюючий ефект відбувається від гіпоталамуса, а модеруючий — з груп нейронів, розташованих у стовбурі мозку. Основним посередником у цих клітинах є серотонін. Її накопичення під дією ССЗЗ відповідає за їх гальмівний вплив на еякуляцію.
Ефективні ліки для лікування передчасної еякуляції — Пролонгатори (Дапоксетин) .
Додатковим механізмом інгібуючої дії ССЗІ на еякуляцію може бути їх периферичний блокуючий вплив на кальцієві канали мембран м’язових волокон.
Порівняльна оцінка СІОЗС виявила приблизно таку ж ефективність у їх правильному ПЕ. На думку деяких авторів, залежно від дози СРЗІ період затримки до еякуляції може бути збільшений.
Однак використання СІОЗС, що дозволяє коригувати ПЕ, негативно впливає на інші аспекти статевої функції чоловіків, а саме пригнічує лібідо і послаблює ерекцію. Для корекції цього небажаного ефекту одночасно пропонується використовувати стимулятори ерекції, зокрема інгібітори PDE5.
Ряд публікацій про успішне застосування силденафілу в поєднанні з флуоксетином або пароксетином. Таким чином можна повністю усунути негативний вплив антидепресантів на еректильну функцію. Так було показано, що комбіноване застосування пароксетину та силденафілу має еякуляцію зі значно сильнішим ефектом, ніж монотерапія пароксетином.
Матеріал та методи
Для дослідження була обрана група з 53 чоловіків у віці від 19 до 51 року (середній вік — 32,4 року) з постійною абсолютною формою ПЕ. Серед них 9 чоловіків мають ПЕ V ступінь (еякуляція відбувається до введення пеніса у піхву), і вони не змогли здійснити повторне повторення через відсутність ерекції після першої еякуляції, 44 чоловіки мали PE IV ступінь (еякуляція настає після декількох тертя). Усі пацієнти, які мали постійного статевого партнера, були психічно здоровими і не страждали від запалення нижніх відділів сечостатевої системи, а також важких супутніх захворювань. Пацієнтам було доручено спробувати статевий акт принаймні 1 раз на 3 дні. Контрольну групу представляли 12 чоловіків, інші були частиною основної групи.
Повторникам дослідницької групи було призначено 40 мг флуоксетину один раз на день у вечірній час та 20 мг Сиалісу (Тадалафіл) 2 рази на тиждень. Пацієнти контрольної групи ввечері отримували лише флуоксетин 40 мг 1 раз на день. Курс лікування тривав 3 місяці, а потім 18 місяців. Результати лікування оцінювали через 3, 6 та 18 місяців. Для оцінки результатів лікування використовували шкалу міжнародного індексу еректильної функції (IIEF-5) та визначення часу затримки еякуляції (ELT).
До кінця третього місяця лікування троє з шести пацієнтів із передчасною еякуляцією V ступеня основної групи були здатні еякулювати у піхву. За період спостереження кількість таких хворих зросла, досягнувши свого піку (5 осіб) до 6-го місяця. До цього часу затримки еякуляції вони становили від 3,2 до 5,3 хвилин (середнє — 3,8 хвилини).
До кінця періоду спостереження (18 місяців) кількість чоловіків, здатних здійснити еякуляцію у піхву, у цій підгрупі була на одному рівні, а час затримки еякуляції практично не змінився. Середнє значення індексу ІІЕФ-5 в тій же підгрупі пацієнтів збільшилося за 6 місяців спостереження 11, до 10 до кінця лікування.
Серед досліджуваної групи пацієнтів із ПЕ IV ступеня значне збільшення тривалості періоду тертя тривало до 6-го місяця дослідження з подальшим незначним відступом до 18-го місяця.
Протягом 3 місяців курсу лікування у 6 пацієнтів групи відзначалася нудота, у 5 — порушення сну в поєднанні з головним болем. Однак ці явища у всіх випадках були помірними, не потребували припинення лікування та зникали самостійно після прийому препарату.
У контрольній групі до кінця 3 місяців курсу флуоксетину 2 з 3 чоловіків із ПЕ V ступеня змогли здійснити еякуляцію у піхву. Прихований час еякуляції їм вдалося досягти в межах від 2,5 до 2,9 хвилин (в середньому — 2,7 хвилини). Надалі ці чоловіки зберігали здатність здійснювати еякуляцію у піхву, але часовий період тертя поступово скорочувався.
У підгрупі пацієнтів із IV ступенем затримки еякуляції ПЕ також збільшився час, але меншою мірою, ніж у чоловіків основної групи. Середнє значення за шкалою IIEF-5 у контрольній групі під час спостереження незначно змінилося (при IV ступінь ПЕ залишилось незмінним). Слід зазначити, що за 6-місячним спостереженням кількість чоловіків у контрольній групі могла частіше залучати еякуляцію у піхву на 39%.